«Kiwi!»-  зворушливий короткий анімаційний фільм!Один із моїх улюбленних!Це анімаційна історія про пташку ківі, яка все своє життя мріє про політ і робить все для досягнення своєї мрії!

УРОКИ КАРАНТИНУ ДЛЯ БАТЬКІВ

Для здорових дітей карантин – бажаний сюрприз, а для вчителів і батьків – додатковий клопіт. Вчителів хвилює те, що діти тільки розгойдалися, тепер темп втрачений і поки невідомо за рахунок яких годин наздоганяти навчальний план.

Головні занепокоєння батьків стосуються двох аспектів: безпека перебування дитини вдома, а також процес і якість проведення часу, якщо вся родина на роботі.

Одна з проблем, з якою все менше батьків здатні впоратись – це схильність дітей, залишаючись вдома, ув’язати в комп’ютерних розвагах. І якщо час канікул дорослі схильні планувати заздалегідь, то карантин створює всі умови, щоб «підвиснути у віртуалі».

У цьому тексті я поділюсь деякими спостереженнями за дітьми, які перебувають «поза шкільними рамками», і запропоную батькам прості прийоми як налагодити режим перебування дітей вдома, аби вони залишалися в «інтелектуальному тонусі».

У процесі такої форми отримання освіти як домашнє навчання, батьки беруть повну відповідальність за організацію процесу навчання вдома. Тому проблеми, з якими стикаються багато батьків школярів під час карантину (нудьга, тиняння без діла, застрягання у «віртуалі» і т.д.) нам добре знайомі.

При правильній організації навчального процесу та тісному емоційному контакті батьків з дитиною карантин може стати приводом краще відчути навчальні навички своєї дитини і допомогти їй розвинути такі риси характеру: самостійність, відповідальність, здатність до планування та управління своїм часом, емоційно-вольову саморегуляцію.

Слід пам’ятати: за процес і якість проведення часу дитини відповідає ДОРОСЛИЙ.

У своїй роботі «Праця в її психічному і виховному значенні» один з найвидатніших педагогів XXI століття Костянтин Дмитрович Ушинський писав: «Більш за все необхідно, щоб для вихованця зробилося неможливим те лакейське проведення часу, коли людина залишається без роботи в руках, без думки в голові, адже в ці хвилини псуються голова, серце, моральність».

З тих пір багато води витекло, але принцип залишився тим самим: дорослий відповідає за якість проведеного часу, організовує і спрямовує діяльність дитини.

Сама не з чуток знаю, що саме усвідомлення цього принципу може викликати спротив у батьків. Після робочого дня в зимові сонні вечори у нас часто не вистачає сил аби займатись із дітьми.

Тим не менш важливо розуміти, що будь-яка дитина, а особливо молодший школяр, потребує того, щоб його увага була спрямована авторитетним дорослим (а не однолітками) на те, що для нього корисно і відповідає віку (до слова, ступінь і способи опору – хороший маркер для вимірювання батьківського авторитету і ступеня впливу на дитину).

Згідно з дослідженнями автора теорії прихильності Джона Боулбі і його послідовника психолога Гордона Ньюфелда, «однією з головних проблем віртуальної близькості є те, що вона відсторонює дітей від присутніх в їхньому житті дорослих, замінюючи їх ровесниками. Коли діти орієнтовані на ровесників, вони воліють проводити час з ними, а не з дорослими, які за них відповідають. Хоча орієнтація на ровесників досить звичайна для сучасного суспільства, це явище “загубленої” прихильності абсолютно суперечить умовам, необхідним для людського розвитку, що призводить до масової затримки розвитку.

Це саме те, що виявляють наші дослідження, – багато сучасних дітей і підлітків не дорослішають у міру зростання. Епідемія незрілості поширюється.

Дитячий мозок і свідомість формуються під впливом тих видів діяльності, в які ми найчастіше залучаємося.

Процес навчання, пов’язаний з тренуванням пам’яті, уваги, мислення, волі, тіла і є тренуванням нашого мозку. Це стосується як навчального, так і канікулярного і «карантинного» часу. І, так, це йде в розріз зі звичним для багатьох дітей «законним правом відпочити» будь-якими доступними способами.

Тут немає нічого ціннішого, ніж усвідомлений погляд батьків. На думку Деніела Сігела, професора психіатрії медичної школи Univesity of California, всесвітньо відомого фахівця у царині дитячої, підліткової та дорослої психоневрології, все, що відбувається з дитиною, впливає на те, як розвивається її мозок.

Існує велике поле наукових даних про нейропластичність, які підтримують ту точку зору, що батьки можуть напряму формувати мозок своєї дитини в процесі його росту і розвитку, пропонуючи відповідний досвід переживань. Наприклад, час, проведений за екраном – комп’ютерними іграми, телевізором і в соціальних мережах – змушує мозок певним чином «монтуватись».

Якщо ми все життя підтримуємо мозок в тонусі, забезпечуючи собі посильні фізичні та розумові навантаження, наш мозок і тіло схильні довше залишатися здоровими, а розум ясним.

Я постійно повторюю цей принцип дітям: «Твоє майбутнє залежить від того, наскільки наполегливо ти створюєш можливості для тренування свого мозку (а з ним і навичок, компетенцій, якостей характеру)». За теперішньої максимальної динаміки змін запорукою успіху стає усвідомлене використання нашого часу та енергії.

ПРОПОНУЮ ВАШІЙ УВАЗІ КІЛЬКА ПРОСТИХ ПРИЙОМІВ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ РОДИНІ З КОРИСТЮ ВИКОРИСТАТИ ЧАС КАРАНТИНУ:

1. Скласти кілька простих правил і обумовити разом з дитиною наслідки їх невиконання.

Наприклад, проводити за комп’ютером і телевізором не більше 2-3 годин на день (враховуючи і час на навчання), підтримувати кімнату в порядку, лягати в ліжко не пізніше обумовленого часу.

Наявність елементарних «правил нашого будинку» корисно завжди. Батькам це допомагає підтримувати порядок і сприятливу атмосферу, а дитині розуміти, що від неї очікують і тому відчувати себе впевненіше.

Пам’ятайте: правила слід встановлювати тільки тоді, якщо їх виконання можна проконтролювати і в разі невиконання одразу ж мати зворотній зв’язок.

2. Напередодні увечері або вранці допомогти дитині спланувати наступний день.

Навичці планувати свій час можна навчити навіть першокласника, хоча часові та просторові уявлення дитини змінюються в міру дорослішання – що молодший школяр, то складніше йому утримувати концентрацію уваги на своєму плані. Тому частіше потрапляє в ментальні пастки, тож більше потребує контролю з боку дорослого.

До слова, у США набирає популярність чудова програма для дошкільнят і молодших школярів «Інструменти мислення» (Tools of the mind). Метод був розроблений на основі теорії Виготського доктором Оленою Бодровою і Деборою Леонг. Метод дає приголомшливі результати з розвитку IQ і обдарованості, його рекомендують Бюро розвитку освіти UNESCO і UNICEF.

На відміну від традиційних методик розвитку інтелекту, націлених на раннє заучування і маніпулювання цифрами та літерами, метод розрахований на розвиток в дітях здібностей, пов’язаних з роботою префронтальної кори головного мозку. Префронтальна кора відповідає за здатність до концентрації уваги, контролю за своїми імпульсами, емоційно-вольової саморегуляції.

Одним із прийомів, яким користуються вихователі та вчителі в «Інструментах мислення» – це планування дітьми майбутньої гри або майбутнього дня. Навіть 3-річні діти, які ще зовсім не вміють писати, малюють послідовність своїх дій і в процесі гри звіряються з планом.

3. Увечері обговоріть з дитиною не тільки підсумки дня і досягнуті результати, а й наскільки послідовно вона дотримувалась свого плану.

Важливо допомогти дитині усвідомити головні «ментальні пастки» (у кожної дитини і дорослого вони свої) і в майбутньому бути більш уважною до імпульсів. Щоб допомогти дитині увійти в ритм роботи над якимось завданням може знадобитись пісочний годинник.

Можна також попросити дитину вести «емоційний щоденник» – тобто записувати або замальовувати свої емоції залежно від того, як просувається виконання завдань. Відзначати успіхи або невдачі.

Не страшно, якщо дитина відволіклась або відійшла від плану. Найголовніше – бути уважним і помітити (я називаю це «зловити себе за хвіст» :).

4. Час Ч: читати, читати і ще раз читати.

Через загальну завантаженість і тиск масової культури відео-розваг у наших дітей залишається все менше часу на читання. Нині читаюча дитина – велика рідкість.

 При відповідній підтримці батьків час карантину можна використати для прочитання необхідних книг.

Даєте завдання прочитати певну кількість сторінок протягом дня, а ввечері коротко обговоріть прочитане. Бажано, щоб твір був вам знайомий.

Сама багато уваги приділяю формуванню «літературного раціону» своєї дітини, і дуже рекомендую робити це всім батькам.

Книги, які прочитали в дитинстві ви, а потім і ваші діти, а також фільми, які ви подивилися разом, формують вашу загальну внутрішньосімейну культуру і мову спілкування. Характери і приклади поведінки персонажів можна використовувати для формування в дитині емоційного інтелекту і сильних рис характеру, посилаючись на його улюблених героїв.

Батьки можуть заглибитися в список літератури, запропонований школою, або попрацювати над своїм.

Для дошкільнят і молодших школярів альтернативою комп’ютерним розвагам можуть бути аудіоказки.

Щастя Вам і Вашим дітям!

ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА ІНТЕРНЕТ І ЙОГО ВПЛИВ НА ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ

Фінгер Ірина Сергіївна, 

практичний психолог

 Олексіївської ЗОШ І-ІІІ ступенів

За рівнем впливу на масову свідомість телебачення та комп’ютерні технології вже випередили інші засоби масової інформації, зокрема радіо, друковані періодичні видання. За даними опитування українського Центру науково-освітніх інновацій та моніторингу (2012) для 93 % учнів основним джерелом інформації є інтернет, для 57 % - телебачення, для 26 % - книги.

Вплив телебачення

В американських психологів є термін “ТБ-діти” – це ті, які стали жертвами спустошливого впливу телебачення на структуру мозку. Вони повністю позбавлені творчого начала, уяви, не здатні намалювати по пам’яті навіть найпростіших побутових предметів, коло їхніх інтересів та інтелектуальний потенціал досить обмежені.

Американський психолог Ле Мастерс склав список основних тем, відображення яких у засобах масової інформації суттєво відрізняється від того, як ми (батьки, педагоги) намагаємося їх подати дітям:

       Статеві стосунки.

Ця тема в засобах ЗМІ подається на чисто фізичному рівні. В популярних серіалах герої ледь не щоденно змінюють партнерів. За науковими дослідженнями в 91% епізодів, що показують сексуальний зв’язок між чоловіком і жінкою, партнери не одружені.

         Насилля.

Дослідники з різних країн засвідчують закономірність зв’язку між переглядом насильства по телебаченню та подальшою поведінкою дитини. Науковці Колумбійського університету провели експеримент, учасникам якого запропонували переглянути декілька уривків з популярних фільмів, що містили сцени насилля. У дослідженні науковці користувалися апаратом магнітно-резонансного сканування мозку. Результати показали, що перегляд “жорстоких” телешоу призводить до пригнічення активності ділянок мозку, що відповідають за контроль агресивної поведінки.

Іншими дослідниками встановлено, що рівень злочинності в тій чи іншій країні зростає через 10-15 років після появи в ній телебачення з елементами насильства та агресії.

      Ідеалізація соціальної інфантильності.

Герої фільмів такі ж молоді й інфантильні, як і глядачі, намагаються  створити ілюзію, що досягти в житті раннього багатства і слави можна, маючи лише скромний талант, зовнішню привабливість і величезну пробивну силу. У молоді формується думка, що “можна отримати все й одразу”. Не потрібно ані довго вчитися, ані важко працювати. Таким чином телебачення впливає на особисту активність молодого глядача, сприяє виникнення невиправданого очікування успіху, який прийде без будь-яких зусиль.

      Орієнтація на матеріальні цінності, особливо в рекламі.

Вплив реклами

Часто на екрані можна спостерігати намагання підмінити поняття щастя поняттям матеріального добробуту – володіння віллами та машинами. Телебачення, особливо реклама, формує цінності та запити, які більшості населення неможливо задовольнити законним шляхом. Коли молода людина бачить рекламу  “іномарки, яку необхідно мати будь-якій успішній людині” за 50 тисяч євро, то виникає роздратування на батьків, неспроможних купити таку “круту тачку”. Для більшості дітей реклама – це стрес. Тривожні діти стають невпевненими в собі, складно приймають рішення, в них нестійка самооцінка. Дітей агресивних реклама озлоблює.

         Вплив анімаційної продукції

     Моніторинг одного телевізійного дня дає такі результати: по центральних каналах (“Інтер”, “1+1”, “ТЕТ!, “Новий канал”,“УТ-1”, “ICTV”) у доступний для школяра час (з другої до четвертої дня) демонструють зарубіжні мультфільми зі сценами вбивств, насильства та агресії. 

           Зокрема, такими можна вважати: “Злюки-бобри”, “Вуличний футбол”, “Ульотні лунатики, “Людина-павук”, “Дика сімейка Торнберрі”, "Губка Боб" "прямокутні штани”, “Сімпсони”, “Черепашки-ніндзя” тощо. Навіпроботи-напівлюди виповзають зі зруйнованих катакомб і влаштовують війну світів. У “правому ділі” їм допомагають скелети із зеленим волоссям і чорними губами, яких називають жінками, красунями і коханими. Водночас мультфільмів кіностудії “Союзмультфільм” практично не анонсують, і їх набагато менше порівняно з анімаційним кіно закордонного виробництва.

        Вплив інтернету

Відома психолог Кімберлі Янг виділила такі психологічні особливості дитини, яка має інтернет-залежність: ейфорія (піднесений стан) від перебування в інтернеті; відмова від харчування та сну заради комп’ютерних розваг; багатогодинне просиджування в мережі; погіршення уваги та пам’яті; нехтування інтересами рідних, близьких і друзів заради розваг в інтернеті; роздратованість через те, шо хтось або шось не дає змоги користуватись інтернетом. Дослідниця вважає, що особливо підпадають під ризик інтернет-залежності дошкільнята.

         За даними українського дослідження, 33 % опитаних учнів прагнуть постійно перевіряти свої сторінки в соцмережах, електрону пошту, 15 % - не уявляють, чим себе зайняти, коли немає доступу до комп’ютера. За даними опитування батьків: 50 % дітей споживають їжу перед комп’ютером, 19 % конфліктують із-за комп’ютера з батьками, у 18 % при його відсутності погіршується настрій, 15 % просижують за комп’ютером у нічний час.

      У сучасному суспільстві не може бути такого, щоб дитина не мала уявлення про комп’ютер. Вона має бути пристосована до новітнього інструментарію отримання знань і вміти користуватися інформаційно-комунікативними засобами, швидко орієнтуватися в технологіях та програмах. Також телебачення, яке має свої плюси та мінуси, є повноцінною частиною нашого життя. Існує багато програм із пізнавальною інформацією, з моделями моральних учинків, що формують позитивні стереотипи поведінки. Але потрібно пам’ятати, що батьківський вплив на роль інформаційно-комунікаційних технологій в житті дитини може як сприяти її вихованню й розвитку, так й призводити до негативних наслідків. 

           «Нет большей мудрости, чем своевременность.»

(Фрэнсис Бэкон)

Посмотрите на воспитание под другим углом!

Нинішній час для досягнення щастя особливо потребує сильних особистостей. Сила їх у доброзичливості та вмінні контактувати з іншими людьми, у здатності програвати, не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друзів, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, ніж зло та агресія. Вона здатна принести дитині щастя. Не тиском і владою, не покаранням і страхом, а доброзичливою увагою до дитини та її проблем можна допомогти їй у становленні її індивідуальності.

Шляхи до серця дитини або п'ять мов любові

Фінгер Ірина Сергіївна, 

практичний психолог

 Олексіївської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

                                                                                                 

Ми, батьки, дуже любимо своїх дітей, піклуємось про їх здоров’я, намагаємось купувати цікаві іграшки, готувати щось смачненьке і корисне, читати повчальні книжки. Але іноді нам здається, що все, що ми робимо – марно, воно їм не потрібно. Адже діти іноді не тільки не чують, а ще і просто зводять  з розуму. Коли їхнє бешкетування  і крики заходять надто далеко, ми починаємо на них кричати, дорікати за розкидані іграшки, невивчені уроки… Після чого завжди стає сумно, що  не змогли себе стримати і знайти потрібні слова. І стає страшно, що наші діти запам’ятають лише зауваження, крики, дорікання… А так хотілося б, щоб у їх пам’яті були добрі спогади про щасливе дитинство, про любов і турботу мами і тата. Кожна мама і тато хочуть, щоб їх діти були щасливими і в майбутньому успішними. А як зробити дітей і слухняними і водночас щасливими?

         У всіх нас виникають такі моменти у відношеннях з дитиною, коли ми не знаємо, як правильно діяти. Коли почуття загострені, душа спустошена, відчуваємо сильне розчарування і на мить перестаємо думати про потреби нашої дитини і просто нападаємо на неї. Потім нас переповнює почуття вини і жалю і ми не  знаємо що зробити, щоб врятувати ситуацію. А найбільше бажання дитини в такі моменти – це увага, розуміння і любов батьків. Як говорив Гарольд Халберт «Дітям потрібна любов, особливо в ті моменти, коли вони її не заслуговують».

 Дитині необхідна любов не тільки як сьогоденна потреба,  але й як передумова формування емоційно стійкої особистості. Якщо дітям приділяють достатньо позитивної уваги і любові, то вони живуть з відчуттям безпеки, світ навколо стає цікавим і різнобарвним і виростають з таких дітей дорослі з розвинутим почуттям відповідальності.  А без любові у дітей відбувається затримка соціального і емоційного розвитку, яка провокує виникнення порушень у поведінці. А от коли малеча відчує, що її люблять то слухняність з’явиться сама по собі. Деякі батьки сьогодні стикаються з невмінням виразити свою любов до дитини, і через це невміння у них можуть виникати непорозуміння із дитиною, не можуть знайти з нею спільну мову. Вони вважають, що для цього потрібні якісь особливі засоби. А насправді все дуже просто. Існує п’ять чудових способів, як подарувати любов дитині і показати, що ви її дійсно любите. Оволодівши ними, батьки не тільки зроблять дітей щасливими і успішними, а ще й посіють у своїх сім’ях зерна любові, щастя, розуміння, які проростуть великою вдячністю дітей на все життя та в наступних поколіннях.

            МОВА ПЕРША “ СЛОВА”

Слова підтримки батьки часто використовують, коли дитина зовсім маленька. Наприклад,  вчиться ходити, держачись однією рукою за край дивана. Мама стоїть поряд і говорить «Так, так іди, не бійся, правильно, молодець!». Малюк робить два кроки і падає. Що говорить мама: «Молодчинка, вставай!». І дитина встає і пробує йти далі.   

         Але коли дитина підростає чомусь слова підтримки перетворюються на слова-засудження. Наприклад, дитина, якій  сім років, не склала іграшки у своїй кімнаті. Мама щойно зайшла в кімнату і наказала всі іграшки зібрати в коробку. Через п’ять хвилин мама повернулася і побачила, що зібрана лише половина іграшок. Вона промовила: «Я що тобі сказала, якщо ти не збереш іграшки, то я…!» А як же та половина, яка знаходиться вже в коробці? А якщо б мама сказала: «Ой, Петрику, ти склав у коробку аж половину іграшок, молодець! Давай і решті іграшкам допоможемо». І Петрик із задоволенням побіжить складати інші. Виходить, що коли дитина підростає то нам, дорослим, легше її засудити за невдачі ніж похвалити за успіхи. А дитина навпаки, чекає від нас слів-підтримки, схвалення, які будуть вселяти в неї впевненість: «Як добре, що ти в мене є», «Мені добре, коли ми разом», «Який ти у мене гарний», «Ти стараєшся і в тебе все вийде», «Ти молодець».

             МОВА ДРУГА “ЧАС”

Погратися разом з дитиною в її улюблені ігри – це означає подарувати їй якісний час, віддати дитині свою увагу сповна. Коли ви, і тільки ви разом зі своєю крихіткою, і немає більше нічого – ні телевізора, ні комп’ютера, ні посуду, ні дзвінків з роботи. Ваша дитина буде все життя пам’ятати, що вона була для вас важливою  настільки, що спілкуючись з нею, ви вимикали мобільний телефон. Проводити час з мамою чи татом прагне кожна дитина.

Коли дорослі дарують свій час дитині, вони ніби говорять їй «Я щаслива, що у мене є ти, Мені дуже подобається бути разом з тобою. Ти потрібен мені».

Коли дитина дорослішає у неї з’являються нові інтереси і вподобання. Бажано, щоб дорослі також розділяли і цікавилися цими вподобаннями. Якщо хлопчик цікавиться футболом, грайте з ним у футбол, відвідуйте тренування та матчі.  Якщо донька любить співати, влаштовуйте вдома сімейні концерти, запишіть її на заняття з вокалу, відвідуйте репетиції. Це буде означати що ваша дитина,  важлива для вас. Коли в сім’ї не одна дитина, то бажано щодня виділяти кожній дитині по 10-20 хвилин якісного часу для гри чи спілкування. Не втрачайте цей час, коли діти хочуть бути з вами, поки ви ще є центром їхнього життя.

               МОВА ТРЕТЯ “ПОДАРУНКИ”

Батьки іноді вважають найкращим способом показати дитині свою любов – це подарувати багато дорогих іграшок. Деякі батьки намагаються зробити для своїх дітлахів те, що в свій час не змогли зробити їх батьки для них, купують своїй малечі ті іграшки, про які самі мріяли в дитинстві. Але якщо сучасній дитині це нецікаво, батьки роблять такий подарунок скоріше собі.

Головне в подарунку не ціна або якість, а сам факт уваги від щирого серця. Подарунок просто так, для гарного настрою, виготовлений власними руками, може бути набагато ціннішим ніж великий і дорогий із «крутого» супермаркету. Подарунком може бути листочок, який щойно впав з дерева вам у долоні, чи камінчик, який мерехтів на сонці, а може це стара іграшка, яку ви разом з дитиною відремонтували. Щоб порадувати свою дитину, не обов’язково мати багато грошей!

          МОВА ЧЕТВЕРТА “ДОПОМОГА І ПІДТРИМКА”

Кожного дня діти звертаються до батьків із різноманітними питаннями і проханнями. Завдання батьків – почути їх і відповісти. Допомагати дитині – не означає виконувати все за неї. Важливо показати, підказати чи спрямувати. Якщо дорослі роблять це з радістю, то душа дитини сповнюється любов’ю. А якщо неохоче, з доріканнями, така допомога може привести до негативних наслідків.

Коли дитина робить щось сама (прибирає іграшки, допомагає витирати вам пил, миє тарілочку) їй не вистачає тільки теплих ваших слів «Ти зможеш», «У тебе обов’язково  все вийде», «Я бачу, як ти стараєшся», «Спробуй ще раз», «Ти молодець».

Адже вона так хоче навчитися робити так, як мама чи тато, бо мріє бути схожою на вас.

                МОВА П’ЯТА “ДОТИК”

Дитина потребує фізичного дотику, особливо маленька. Їй життєво важливо, щоб її брали на руки, обіймали, гладили по голівці, притуляли до грудей. Проведені дослідження показали, що діти раннього віку, яких носили на руках, розвивалися в емоційному плані краще ніж ті діти, яких не брали на руки.

“Людині будь-якого віку життєво необхідно, щоб її чотири рази за день обійняли, для підтримання гарного настрою – потрібно вісім обіймів, а для зростання і розвитку – дванадцять обіймів” - стверджує сімейний терапевт Вірджинія Сатир. Отож візьміть собі за правило обіймати своє маля кожного ранку, завжди, коли прощаєтеся чи зустрічаєтеся і протягом дня стільки, скільки можете.

(За матеріалами книги Гері Чепмена «П’ять мов любові»)

Історія із життя:

«Моя маленька Іринка не любить вранці вставати. Коли я буджу її , кожен ранок це море капризів, роздратувань і сліз. Я довго з цим жила і терпіла, пояснювала і просила.  А одного разу вирішила раніше підійти до ліжка і лягти біля донечки. Я погладила її по голівці, поцілувала, обняла. Моє маленьке сонечко повернулося до мене обняло і поцілувало маму. Так ми з нею пролежали всього декілька хвилин. А потім моя Іринка швидко схопилася і побігла вмиватися радісна і усміхнена. З тих пір я завжди так буджу свою донечку, а вона кожен ранок чекає мене у своєму ліжечку».

Коли діти відчувають надійний зв'язок з нами, вони вчаться любити себе і любити інших, відчувають себе щасливими, життєрадісними, відповідальними, творчо відносяться до життя, прагнуть досягати своїх цілей.

Коли ваша доросла дитина повернеться в рідну домівку, вона згадає те дитинство, яке є у неї зараз. Воно буде для неї основою всього того, чого вона досягне у житті. Наші діти запам’ятають небагато з того, що ми їм говорили, але відчуття та почуття, які вони пізнали з нами, щасливо розфарбують все їхнє життя.